Не все так погано: 6 відкриттів про Україну та світ після навчання у Стенфорді

Дмитро Романович — випускник першої когорти програми Ukrainian Emerging Leaders Program Стенфордського університету (2017-2018). Дмитро активно працював над вивченням підходів до змін у інших країнах і над створенням набору необхідних інструментів, які б могли бути використані для впровадження складних реформ в Україні. Своїми учбовими інсайтами, особистими враженнями, свіжим поглядом після повернення в Україну, Дмитро поділився під час відкритої зустрічі.

Відкриття перше

Українцям дуже не вистачає в житті принципу англійського футболу. Тобто вміння радіти маленьким перемогам і поступово йти до масштабної мети, а малі поразки не сприймати фатально. Націленість на миттєвий фінальний результат нас гальмує. Нам важче досягати своїх цілей, тому що ми не вміємо радіти невеликим перемогам.

Відкриття друге

Я повернувся значно більшим оптимістом, ніж їхав. По-перше, нам треба враховувати, що світ значно більший, чим здається. Ми дуже україноцентричні і зациклені на своїх проблемах. Коли думаємо про закордонні країни, зразу згадуємо про Ейфелеву вежу в Парижі, якісь пальми на курортах і рівняємо нашу державу з багатими країнами ОЕСР. Але так живе лише близько 30 країн світу. Решта світу далека від такого успіху. Варто пам'ятати, що є ще Африка і Азія, — де взагалі страшно. Звичайно, що завжди хочеться туди, де краще, але й бути неадекватним в оцінках нашої ситуації теж не справедливо. Варто усвідомити, що в нас не так все й погано. Та й в країнах, на які ми рівняємося, теж не все ідеально. В них теж є багато проблем, у тому числі і з доступністю медицини.

Відкриття третє

В Україні часто можна почути: "Чому американці і європейці не цікавляться Україною? Висловлюють занепокоєння, але активно нічого не роблять". Відповідь проста, в них теж вистачає проблем, про які ми можемо навіть не знати. Коли ми тільки приїхали до США, там відбулася найбільша лісова пожежа в історії штатів, у Лас-Вегасі в готелі розстріляли людей, а згодом пройшов ураган. Тобто у них і своїх проблем вистачає.

Відкриття четверте

По-перше, якщо відкинути всі наші завищені очікування і оцінити реально те, що сьогодні досягнуто, за останні чотири роки ми реально багато зробили в Україні. А по-друге, в нас при наполегливості досяжна будь-яка реформа. Тому я й повернувся більшим оптимістом ніж їхав.

Відкриття п'яте

Наша проблема в тому, що ми потрапили в замкнене коло. У нас достатньо бідна країна, а бідні люди голосують за тих кандидатів, які на виду, тобто тих, у яких є доступ до медіа. Це призводить до того, що при владі корупціонери, популісти, олігархи і так далі. Вони призводять до того, що здирається рента і опираються реформам, контролюють медіа, крупні компанії. Відповідно, люди ще більше бідніють і повторно заходять на це ж коло. Виходом з цієї ситуації може стати соціальна мобілізація. Політично активні люди починають впливати на владу або через політичні партії або через громадянське суспільство. Саме це й забезпечує демократію, представленість та верховенство права. Яка ситуація у нас? Ми всі звикли думати, що у нас сильне громадянське суспільство, що в принципі правда у порівнянні, але воно дуже маленьке — і в цьому проблема. У нас до і після Майдануу кількість активних громадян не змінилася, — як було 7%, так і залишилося. У нас немає діючих профсоюзів або бізнес-асоціацій для малого та середнього бізнесу. А в Україні ті люди, що при владі, дуже сприйнятливі до настроїв. Вони менш сприйнятливі до міжнародних організацій, за виключенням ситуацій з високим тиском та загрозою дефолту, але вони дуже добре чують настрої зсередини. І добре організовані громадяни з чітко сформульованими вимогами досягають своєї мети, їх чують.

Відкриття шосте

Я бачу, що тільки економічне зростання/економічні реформи приведуть до соціальної мобілізації, яка далі транслюється в політичний інтерес і підтримку політичних партій. Відповідно, основна мета економічних реформ — це збільшити долю приватних економічних ініціатив з усвідомленим економічним інтересом, який потім транслюється в політичні інтереси, підтримку політичних партій. В жодній країні подібні процеси не відбувалися швидко. Вони потребують часу, 10-20 років. І над цим потрібно працювати.

Читайте також: Энтони Хурихан: "Некоторые люди слишком эгоистичны для того, чтобы быть лидерами"

Источник